Для територіальних громад, які втратили доступ до рідних земель, кожен наступний рік стає перевіркою на спроможність. Чи вдасться громаді в релокації зберегти не лише людей, а й свою сутність – інституції, професійні колективи та почуття єдності?
Старобільська міська військова адміністрація під керівництвом Яни Літвінової демонструє підхід, у якому громада розглядається як цілісна система. Підтримка Сил оборони, соціального захисту, медицини, освіти та робота з дітьми – не окремі напрями, а взаємопов’язані елементи стійкості.
Про управлінські пріоритети Старобільської громади у 2026 році та роботу в умовах воєнного часу – у цій розмові.
– Яно Миколаївно, 2026 рік для багатьох громад почався в непростих умовах. Які пріоритети залишаються для Старобільської громади незмінними?
– Наші пріоритети сформовані війною та є доволі чіткими. Перш за все – це всебічна підтримка Сил оборони та наших Захисників. Паралельно ми працюємо над тим, щоб люди, які опинилися у складних життєвих обставинах, отримували допомогу. І, звісно, залишаються пріоритетними доступ до якісної медицини, безперервність освітнього процесу та можливість дітям відновлювати сили.
Окремий важливий вектор – розвиток партнерств. Саме через співпрацю, як внутрішню, так і міжнародну, ми знаходимо додаткові ресурси для вирішення цих завдань.
– Підтримка армії часто звучить як декларація. Як вона набуває конкретних форм у вашій роботі?
– Для нас це не окремий пункт у плані, а основа всієї діяльності. У 2025 році з місцевого бюджету на потреби армії було спрямовано понад 63 мільйони гривень.
Також ми розробили та впровадили в громаді комплексну програму адресної підтримки військовослужбовців та їхніх родин. Вона включає одноразові виплати бійцям, допомогу дітям Захисників до Дня знань, підтримку родин загиблих.
За минулий рік в рамках цієї програми було виплачено понад 4,1 мільйона гривень. Це, наприклад, допомога 209 військовослужбовцям, 98 дітям до 1 вересня. У 2026 році, незважаючи на обмеження, ми заклали у бюджеті на ці цілі понад 4,5 мільйона.
– Одним із найважчих напрямів залишається соціальний захист. Як еволюціонувала ваша допомога людям після початку релокації?
– Наш шлях можна простежити від гуманітарного хабу до центру адміністративних і соціальних послуг. Спочатку це були тонни продуктів, ліків, речей.
Впродовж останніх років увага надавачів гуманітарної допомоги зосереджується здебільшого на прифронтових областях, тому співпрацюємо з іншими гуманітарними хабами та надаємо консультації в індивідуальному порядку.
В продовження цього хочу наголосити на впровадженні місцевої програми з надання матеріальної допомоги мешканцям Старобільської громади, які опинилися в складних життєвих обставинах і потребують підтримки. У 2025 році за її рахунок виплачено понад 600 тисяч гривень.
У 2026-му на ці цілі закладено вже близько мільйона, зокрема, на підтримку родин з дітьми до Дня знань. Ми розуміємо, що стабільна, публічна та передбачувана допомога важливіша за разові виплати.
– Медицина в релокації: чи вдалося громаді зберегти заклади охорони здоров'я?
– Так, і це можна назвати одним з наших ключових досягнень. Нам вдалося не просто зберегти, а повноцінно відновити обидві ланки – і «первинку», і багатопрофільну лікарню. Старобільська громада залишається єдиною в районі, хто має діючий центр ПМСД із реальною спроможністю та високопрофесійним колективом.
Наші заклади працюють у Дніпрі та Рівному, і кожен із них розвиває свою спеціалізацію. Лікарня в Дніпрі, окрім амбулаторного лікування та хірургії, зробила пріоритетом реабілітацію. А команда нашої «первинки» у Рівному створила унікальний Центр знань та психологічної підтримки – спеціалізований простір для ментального здоров'я, який вже отримав визнання від колег та пацієнтів.
Ефективність підтверджують цифри: за 2025 рік майже 15 тисяч пацієнтів отримали допомогу в лікарні, було проведено понад 12 тисяч амбулаторних звернень та більше тисячі хірургічних операцій. У центрі ПМСД прийняли понад 10 тисяч пацієнтів. Задля такої роботи громада спрямувала на фінансування двох закладів близько 34 мільйонів гривень.
Отже, відповідь – так. Медицина нашої громади в релокації давно вийшла за рамки лікування. Її ядро сьогодні – це розвиток критично важливих напрямів: реабілітації та психологічної допомоги як основної відповіді на виклики війни.
Новий бюджетний рік поставив перед нашими медзакладами черговий виклик, адже вилучені залишки спрямовувалися у тому числі і на забезпечення відповідного до вимог НСЗУ рівня медичних послуг. Відстоюємо інтереси медичних закладів, оптимізуємо процеси та прагнемо того, щоб наші заклади вистояли перед усіма випробуваннями.
– Освіта стала ознакою стабільності для дітей громади...
– Безперечно. Хоч наш Лиманський ліцей працює дистанційно, він забезпечує повноцінний навчальний процес для 439 учнів у 22 класах. Він об'єднує дітей, розсіяних по Україні, Європі та навіть на тимчасово окупованій території. Важливо, аби вони відчували: життя продовжується, а ваша громада про вас пам'ятає.
Паралельно працює дитячо-юнацький клуб «Орля», де 210 дітей розвивають творчі здібності. Таким чином ми зберігаємо не лише освіту, а й життєвий простір для розвитку.
Окремий пріоритет – оздоровлення дітей у воєнний час. Ми розглядаємо його як обов'язкову інвестицію в психофізичне здоров'я покоління, яке переживає колосальний стрес. У 2025 році на ці цілі було виділено майже 700 тисяч гривень, діти відпочивали в Україні та Франції. У 2026-му ми втричі збільшуємо фінансування – до понад 3 мільйонів гривень у рамках трьох програм.
Мета цих програм – не лише відпочинок, а й відновлення. Можливість хоча б на кілька тижнів відчути безпеку, стабільний режим, спокій. Для дітей військових та ВПО такий крок – також сигнал приналежності до громади, яка піклується.
– Яку практичну роль відіграють партнерства для громади, яка втратила територію?
– Надзвичайно практичну. В умовах дефіциту ресурсів партнерство – це не дипломатія, а інструмент виживання та розвитку. Співпраця з французьким Сент-Етьєном, наприклад, дала нам програми оздоровлення та гуманітарну допомогу.
Співпраця з українськими громадами – обмін досвідом та рішеннями. А також – нові ресурси, нові ідеї та перспективи відновлення.
– Що ви вважаєте головним результатом вашої роботи за ці роки релокації?
– Те, що громада не розпалася. Ми зберегли професійні колективи – медиків, педагогів, адміністраторів. Ми зберігаємо зв'язок із людьми, незалежно від того, де вони зараз.
Ми реально оцінюємо ситуацію та не будуємо примарних планів, разом із тим маємо чітке розуміння всіх поставлених завдань, відтак адаптуємо нашу роботу з урахуванням викликів релокаціі та вимог законодавства.
Я знаю, що люди, які були вимушені виїхати з тимчасово окупованої території, стикаються з купою проблем, які подекуди вкрай складно вирішити у релокаціі. Проте, якщо виходить допомагати, навіть через особисті контакти у партнерстві з приймаючими громадами, міжнародними організаціями, намагаємося не залишатися осторонь.
Громада – це організм. Наше завдання – живити його, поки не настане день повернення. І цей день обов'язково настане.
