У повсякденному житті деякі юридичні терміни можуть здаватися взаємозамінними, хоча насправді вони мають різний зміст і можуть спричиняти різні правові наслідки.
Відмова від прийняття спадщини та її неприйняття, договір дарування і заповіт, нотаріальне посвідчення правочину та засвідчення справжності підпису, копія і дублікат документа – це різні правові поняття. У Міністерстві юстиції пояснили, у чому полягає різниця між ними.
1. Відмова від прийняття спадщини та неприйняття спадщини відрізняються насамперед способом, у який вони виникають. Відмова від прийняття спадщини є свідомим волевиявленням спадкоємця. Спадкоємець за заповітом або за законом має право відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття, який за загальним правилом становить шість місяців від часу відкриття спадщини. Така відмова оформлюється відповідною заявою.
Натомість неприйняття спадщини є наслідком того, що спадкоємець, який повинен був подати заяву про прийняття спадщини, не зробив цього у встановлений законом строк. У такому разі за загальним правилом він вважається таким, що не прийняв спадщину.
Водночас закон передбачає випадки, коли для прийняття спадщини заява не потрібна. Зокрема, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку не заявив про відмову від неї. Також малолітні, неповнолітні, недієздатні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, передбачених законом. Отже, відмова від прийняття спадщини – це оформлене волевиявлення особи, тоді як неприйняття за загальним правилом є наслідком неподання заяви про прийняття спадщини у встановлений строк.
2. Не менш важливо розрізняти договір дарування та заповіт. Обидва правочини можуть стосуватися одного й того самого майна, однак діють вони по-різному. За договором дарування дарувальник безоплатно передає або зобов’язується передати в майбутньому майно у власність іншій особі – обдаровуваному. Право власності на подароване майно виникає в обдаровуваного відповідно до умов договору та вимог закону, а щодо нерухомого майна – з урахуванням державної реєстрації речового права.
Заповіт, своєю чергою, є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок її смерті. Його складення саме по собі не змінює власника майна: заповідач за життя залишається власником та може користуватися і розпоряджатися своїм майном, а також у будь-який час змінити або скасувати заповіт. Правові наслідки заповіту виникають після смерті заповідача, коли відкривається спадщина, а спадкоємці мають прийняти її у встановленому законом порядку. Таким чином, договір дарування може забезпечити перехід права власності за життя дарувальника, тоді як заповіт визначає, кому має перейти майно після смерті заповідача.
3. Відрізняються і нотаріальне посвідчення правочину та засвідчення справжності підпису на документі. Під час нотаріального посвідчення правочину нотаріус, зокрема, встановлює особи його учасників, перевіряє їхню цивільну дієздатність, повноваження представників, дійсні наміри сторін та відповідність змісту правочину вимогам законодавства. Тобто перевірка стосується не лише підпису особи, а самого правочину, його змісту та волевиявлення його учасників.
Під час засвідчення справжності підпису нотаріус підтверджує, що підпис на документі зроблений певною особою. При цьому таке нотаріальне засвідчення не означає посвідчення викладених у документі фактів чи відповідності його змісту вимогам законодавства. Тому ці дві нотаріальні дії мають різне призначення: нотаріальне посвідчення правочину передбачає перевірку самого правочину та волевиявлення його учасників, тоді як засвідчення справжності підпису підтверджує лише належність підпису конкретній особі.
4. Окремо слід розрізняти копію та дублікат документа. Копія є відтворенням змісту оригіналу документа. У передбачених законом випадках її можна засвідчити у встановленому порядку, що підтверджує відповідність копії оригіналу, однак від цього вона не стає оригіналом або дублікатом.
Дублікат, на відміну від копії, є документом, який видається або оформлюється у встановленому законом порядку замість втраченого чи пошкодженого оригіналу, якщо законодавство передбачає можливість його видачі. Дублікат має юридичне значення оригіналу документа у випадках та порядку, визначених законодавством. Отже, засвідчена копія та дублікат – це не одне й те саме: копія відтворює зміст оригіналу, а дублікат видається у встановленому порядку замість оригінала.
Розуміння різниці між такими поняттями має практичне значення, адже зовні схожі юридичні дії або документи можуть мати зовсім різні правові наслідки. Тому перед вчиненням юридично значущої дії важливо правильно визначити її правову природу та наслідки.