Виховання дитини наодинці – це щоденний подвиг, який вимагає не лише сил, а й часу. Саме тому українське законодавство наділяє одиноких матерів та батьків особливим статусом, який захищає їх від свавілля роботодавця.
Хто вважається одинокою матір’ю або одиноким батьком?
Відповідно до пункту 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки», одинокою матір’ю (батьком) вважається особа, яка виховує дитину без батька (матері).
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» поняття «одинока мати» визначено як жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
При цьому законодавство не дає універсального переліку документів, якими одинокі батьки можуть підтвердити свій статус.
Працевлаштування: без іспитів та необґрунтованих відмов
Перший крок до нової роботи часто є найскладнішим. Закон враховує вразливість одиноких батьків уже на етапі співбесіди та підписання трудового договору.
Роботодавець не має права відмовити працівнику у працевлаштуванні лише через те, що він чи вона виховує дитину самостійно. Згідно з ч. 1 ст. 184 КЗпП України, наявність дитини віком до 14 років (або дитини з інвалідністю) не може бути приводом для відмови або пропозиції нижчої заробітної плати, ніж іншим кандидатам.
Важливо! Якщо працівнику відмовили у працевлаштуванні, то у такому випадку передбачено право вимагати письмове обґрунтування. Роботодавець зобов’язаний надати такий документ, а працівник, у свою чергу, може оскаржити його у суді. Сама наявність такої вимоги часто змушує компанії переглядати свої упереджені рішення.
Випробувальний термін: чи законний він зараз?
У мирний час норма ст. 26 КЗпП України є однозначною: при прийнятті на роботу для одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, випробування не встановлюється (ч. 3 ст. 26 КЗпП України). Це дозволяє людині відразу відчути стабільність і соціальний захист.
Проте в період дії воєнного стану ситуація змінилася, адже випробування може встановлюватися для будь-якої категорії працівників (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).
Гарантії при виконанні обов’язків:
Право на встановлення неповного робочого часу
На прохання жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, чи батька, який виховує дитину без матері, роботодавець зобов’язаний встановлювати їм неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці у такому разі здійснюється пропорційно відпрацьованому часу, але трудові права не обмежуються (тривалість відпустки, стаж, лікарняний).
Неповний робочий час може бути запроваджений у різних формах, зокрема:
шляхом зменшення тривалості щоденної роботи на визначену кількість годин (наприклад, робота щодня з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 13:00);
шляхом зменшення кількості робочих днів на тиждень за умови збереження повної тривалості робочого дня (наприклад, робота з 08:00 до 17:00 лише у понеділок, вівторок та середу);
шляхом встановлення індивідуального режиму роботи, що передбачає одночасне скорочення як тривалості робочого дня, так і кількості робочих днів на тиждень (наприклад, по 5 годин на день – з 08:00 до 13:00 – протягом трьох днів на тиждень: у понеділок, середу та п’ятницю).
Важливо, що роботодавець не може відмовити у такій заяві працівника.
Скорочена тривалість робочого часу
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів роботодавця для одиноких матерів та батьків, які виховують дитину без батька (матері), у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікарняному закладі.
Отже, законодавство надає роботодавцю право самостійно визначати, чи запроваджувати для таких працівників скорочений робочий час. Якщо відповідна умова не закріплена ні в колективному договорі, ні в трудовому договорі, роботодавець не має обов’язку встановлювати скорочену тривалість робочого часу.
Відпустки: більше часу для сім’ї
Право на щорічну відпустку у зручний час – це юридичний «пріоритетний квиток» при плануванні відпочинку для працівника. На відміну від більшості працівників, які змушені підлаштовуватися під потреби виробництва чи черговість у колективі, одинока мати може самостійно обирати дати виходу на відпочинок.
Соціальна відпустка «на дітей» – це вагомий оплачуваний бонус до вашого щорічного відпочинку, який держава гарантує батькам як додаткову підтримку. Вона надається щороку тривалістю 10 календарних днів, а за наявності двох і більше підстав, наприклад якщо ви одинока мати, яка виховує дитину з інвалідністю, її строк збільшується до 17 днів.
Унікальність цієї відпустки полягає в тому, що вона не «згорає» наприкінці року. Якщо працівник не скористався цим правом раніше, невикористані дні накопичуються. Звертаємо увагу, що святкові та неробочі дні до тривалості цієї відпустки не включаються, що дозволяє фактично подовжити час вашого перебування з дитиною.
Відпусткою без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, за бажанням працівника, може скористатися мати або батько, який виховує дітей без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
Важливо! Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки», період перебування у відпустці без збереження заробітної плати, що надається в обов’язковому порядку за п. 1 ст. 25 цього Закону, повністю зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.
Отже, слід зазначити, що система відпусток для одиноких батьків побудована на принципі безумовного захисту інтересів сім’ї. Водночас, законодавство передбачає можливість відмови роботодавця у наданні відпусток працівнику (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).
Гарантії при звільненні
Законодавство відносить ці категорії працівників до працівників з підвищеними гарантіями захисту від звільнення. Адже звільнення батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається.
Звільнення можливе лише у винятковому випадку – повної ліквідації підприємства, установи, організації. Але навіть у цьому випадку діє додаткова гарантія – обов’язкове працевлаштування такого працівника роботодавцем. Також обов’язкове працевлаштування зазначених працівників здійснюється у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.