В умовах повномасштабної війни та окупації частини територій України поняття «відповідальність за громаду» проходить найважливішу перевірку на міцність.
Чи продовжується адміністративне життя, якщо адміністрація працює в режимі релокації? Як будувати майбутнє, коли доступ до території тимчасово втрачено?
Лозно-Олександрівська селищна військова адміністрація на чолі з Євгеном Світличним на практиці доводить: робота триває, а планування майбутнього не призупиняється. Вони не просто «функціонують», а формують нову модель управління в умовах війни – модель, зосереджену на підтримці людей, згуртованості та конкретних проєктах замість пасивного очікування.
«Навіть в умовах релокації Лозно-Олександрівська СВА працює в практичному форматі: підтримуємо зв’язок із громадою, підсилюємо людей і готуємося до відновлення», – стверджує Євген Юрійович.
Про те, які саме механізми та пріоритетні проєкти покликані забезпечити цю підготовку в 2026 році – у нашій розмові.
– Євгене Юрійовичу, 2026 рік для багатьох громад, які знаходяться у подібній ситуації, може здаватися періодом «очікування на кращі часи». Як ви формуєте свою робочу повістку? На що робитиме ставку Лозно-Олександрівська СВА?
– Наша головна ставка – на дію та конкретний результат, який відчувають люди нашої громади, незалежно від місця їх нинішнього перебування. Ми свідомо відходимо від логіки виживання до логіки розвитку, навіть в умовах релокації.
Тому в основі нашої стратегії на 2026 рік – не просто підтримка, а партнерські ініціативи з вимірюваним соціальним ефектом. Ми вибудовуємо роботу у трьох ключових напрямах: горизонтальна співпраця громад, міжнародна кооперація та партнерства з громадським сектором.
Кожен із цих векторів – це канал для ресурсів, досвіду та практичної допомоги.
– Горизонтальне партнерство між громадами зараз дуже актуально. Який інструмент для цього ви вважаєте найбільш працездатним?
– Наш базовий та системний інструмент – національний проєкт «Пліч-о-пліч: згуртовані громади». Його філософія полягає не в благодійності, а в міцній взаємодії. Спроможніші або тилові громади стають партнерами для громад-форпостів, таких як наша.
Суть – у цільовій підтримці в тих сферах, які ми визначаємо спільно: гуманітарна, соціальна, культурна, освітня.
– А як це працює на практиці? Щоб не було лише на папері?
– Наш підхід максимально діловий. Все починається з конкретного запиту від нашої громади. Далі разом з партнером ми розробляємо спільний план дій, і вже потім йде етап реалізації та оцінки результату.
Таке партнерство закріплюється меморандумом, де сторони діляться ресурсами, знаннями, досвідом та мережами контактів. Він не обмежений жорсткими часовими рамками – йдеться про довгострокове співробітництво, яке триватиме, поки є потреба. Для наших людей така модель – це регулярні практичні заходи, спільні події та посилення спільноти через реальні, а не декларативні зв’язки.
– Другий напрям вашої стратегії – міжнародна співпраця. На що орієнтуєтеся у 2026 році?
– Міжнародну співпрацю ми розуміємо як практичний інструмент, а не формальну ціль. Для нас неважливі «протокольні візити». Кожен контакт прагнемо трансформувати у конкретні можливості для громади: участь у програмах, обмін досвідом, партнерства між громадами, навчання. Наш принцип: від домовленості до дії – максимально швидко.
Яскравий приклад такої роботи – початок 2026 року. Під час міжнародного круглого столу в рамках конференції CALM, присвяченої реформі місцевого самоврядування, ми підписали протокол про наміри співпраці з однією з громад Республіки Молдова.
Від даного кроку бере старт ціла низка спільних ініціатив 2026 року. Ми дивимося на Молдову та інших партнерів як на колег, з котрими можна спільно вирішувати прикордонні, соціальні, економічні питання в контексті європейської інтеграції.
– Ви також згадали про партнерства з громадськими організаціями та інституціями. Яку роль вони відіграють?
– Вони – наш третій опорний напрям. Громадянський сектор – це жива, гнучка мережа, яка часто може сягнути туди, куди формальні структури не поспішають. Сподіваємося, що такі партнерства підтримують довіру та згуртованість серед людей, посилюють взаємодопомогу. Завдяки ним ми отримуємо доступ до унікальних експертних знань, донорських можливостей та альтернативних ресурсів.
Така взаємодія дозволяє швидше узгоджувати дії, запускати ініціативи і досягати результату з мінімальною бюрократичною затримкою.
– Насамкінець, Євгене Юрійовичу, який для вас головний критерій успіху у 2026 році? Як ви зрозумієте, що рухаєтеся у правильному напрямі?
– Наш показник успіху – це практична реалізація. Коли партнерства працюють не на папері, а в «полі». Коли відбуваються реальні навчання для наших фахівців, коли реалізується спільний культурний проєкт, коли сім’ї отримують цільову підтримку завдяки налагодженим зв’язкам.
Кожен такий крок – не просто «подія». Це – цеглинка в фундамент майбутнього відновлення, коли ми повернемося на свою землю. Ми вже зараз будуємо ту спроможність, ту соціальну тканину та ті інституційні зв’язки, які стануть головним активом у день повернення та відбудови.
Тому 2026 рік для нас – це рік активної роботи на майбутнє, яке починається сьогодні.