14 березня ми вшановуємо тих, хто свідомо обрав шлях боротьби. Тих, хто не чекав наказу, не шукав виправдань і не ховався за словами. Тих, хто просто прийшов і сказав: «Я буду захищати Україну».
Для Луганщини слово «доброволець» має особливий зміст. Саме тут у 2014 році, коли російська агресія тільки починала розгортатися, поруч із військовими першими стали звичайні люди — шахтарі, вчителі, підприємці, студенти. Вони йшли до добровольчих батальйонів, ставали до лав Збройних Сил, допомагали фронту, евакуйовували цивільних, рятували поранених. Тоді це був вибір серця.
У роки АТО та ООС добровольці стали символом незламності. Вони тримали оборону на сході, на луганських рубежах, у степах і містах, де вирішувалася доля України. Багато з них віддали найцінніше — власне життя.
Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, історія повторилася. Тисячі людей знову добровільно стали до зброї. Серед них — і мешканці Луганщини, які втратили свої домівки, але не втратили віру в Україну. Вони повернулися на фронт, щоб боротися за свою землю, за свої міста і села, за право жити вільно.
Поруч із українцями стали й добровольці з різних куточків світу. Люди, які не народилися під нашим прапором, але прийшли захищати ті самі цінності — свободу, правду і справедливість. Вони довели, що боротьба України — це боротьба всього цивілізованого світу.
Сьогодні ми схиляємо голови перед тими, хто вже не повернеться. Дякуємо кожному, хто тримає стрій зараз. І пам’ятаємо: добровольці — це люди, завдяки яким Україна вистояла тоді і вистоїть тепер.
Слава українським добровольцям! Слава Україні!
Начальник Луганської
обласної військової
адміністрації
Олексій ХАРЧЕНКО